Ви десь чули
словосполучення «німецький мужик»? А, можливо, чули «японський мужик»? Чи – італійський, англійський,
турецький?
А ось у країнах
колишнього СССР не вважається ганебним намагатися бути «справжнім мужиком» або
ще є різновиди цього вислову: свідомий мужчина, відповідальний чоловік, інтелігентний,
той, що по-справжньому кохає, вихований, хазяйновитий… Це все хитрі маніпулятивні
шаблони, під які підганяючи поведінку, ламають життя мужчини та позбавляють
його майна.
Ось типовий
сценарій життя «справжнього українського мужика» або «вихованого чоловіка»:
1.
Вирости
зомбованим на тему «вона жінка, тому їй можна», боятися бути звинуваченим у
неповазі до жінок, жіноненависництві, вважати, що справжність мужчини
визначають особи жіночої статі.
2.
Здобути
вищу освіту, думаючи, що без диплому зараз нікуди, після здобуття отримати
хвалу від мами, відчувши себе розумним.
3.
У
віці від 22-х до 30-ти років почати жити з особою жіночої статі, поселивши її у
своїй квартирі. Тоді ж почати терпіти від неї докори, зауваження, приниження, в
тім числі, й при сторонніх людях. Списувати всі вибрики красуні на характер,
ПМС, тяжке дитинство. Не перешкоджати контактам з іншими мужчинами, вірячи, що
всі вони просто друзі, а попередніх сексуальних партнерів вважати просто
досвідом, мовляв, часи ж зараз не пуританські. Ну і вірити поясненням, що для
справжнього мужика немає значення, скільки мужчин перед ним було у коханої.
4.
Згодом
посваритися остаточно, розійтися. Напитися з іншими справжніми мужиками,
послухати історії бабського свавілля, піти додому з думкою про те, що важко
знайти гідну дівчину, бо скрізь – або шльондри, або дури.
5.
Познайомитися
з ніжним, слабким та беззахисним дівчиськом, допомогти їй у чомусь, відчувши
себе суперменом, «героєм-рятівником», і після сексу з нею подумати, що такий
діамант, таку знахідку не можна втрачати. Здивуватися, як такий скарб досі ніхто
не пригорнув та запропонувати зустрічатися, а потім и жити разом. Щоправда,
самотній діамант має проблеми з грошима, наймає спальне місце разом з
дівчатками, бо родом не звідси, має проблеми з гінекологією, бо робила аборти.
Але ж кохання усе передужає – так жінка-вчителька казала у школі і гламурна давалка
у телевізорі теж щось подібне говорила. Ще у нової красуні є дитина від
попереднього шлюбу: колишній чоловік пив, бив її ні за що, зраджував, тож вона
мусила од нього втекти, рятуючи себе і дитя. Заявити, почувши про маля, що
чужих дітей не буває, забезпечимо, виховаємо, і при цьому знову відчути себе
справжнім мужиком. Не помітити, як нова красуня, побачивши, що мужик заявляє
фразу «чужих дітей не буває», розуміє, що він добре зомбований і ним вдасться
крутити.
6.
Узяти до себе цю жінку з її дитиною, всім
повідомити, що це «моя сім'я», шукати нові заробітки для забезпечення
чималих потреб «молодої сім'ї», радіти, що
подобаєшся і новій жінці, і її дитині. Коли виявиться, що дитина не вихована,
намагатися її виховувати, постійно наражаючи себе на зауваження, що, мовляв, ти
занадто жорстокий, бо це тобі не рідне дитя. Стати м’якшим, і тоді наразитися
на докір, що ти неуважний до маляти, бо воно ж тобі не рідне.
7.
Зрадіти, що нарешті
станеш батьком, почувши, що співмешканка вагітна. Носитися з нею, як з писаною
торбою, терпіти усі її витівки та докори, списавши усе на вагітність, а коли
уривається терпець – йти до приятелів чи до двоюрідного брата, напиватися з
ним. Потім знову бути звинуваченим у байдужості, у несправжньості, каятися та
усіляко намагатися спокутати провину.
8.
Після народження дитини,
назвати немовлятко так, як хотіла кохана – вона на жіночому сайті вичитала, що
це дуже щасливе ім’я і заперечень не приймає. Щоб уникнути докорів «ти мене
розлюбив після пологів», усіляко намагатися розвеселити та ще більше догодити
жінці, виглядаючи при цьому кумедно, не приховуючи своєї підлеглості та
залежності від неї і сприймаючи насміхання з боку хитрованки як лагідну
усмішку. Не знаючи жіночих манер та мотивів, не помітити, що колишнє лагідне та
беззахисне дівчисько втратила інтерес, як до мужчини, ще у період вагітності,
не через вагітність, а через нездатність верховодити нею та бажання догоджати.
9.
Зареєструвати у своїй
квартирі обох дітей та нову жінку, згодом, через кілька місяців чи років, не
витримавши, піти. Звісно, суд матріархальної країни не вважає дітей належними
чоловікові, тож змиритися з рішенням суду, що дітей лишили при матері, перейти
мешкати до батьків, звільнивши від себе свою житлову площу.
10.
Сплачувати половину свого
заробітку тій приїжджій красуні, яку колись вважав діамантом та скарбом, інколи
приходячи провідати свою дитину, за побачення несучи додаткові витрати: сплата
за електрику, телефон, телебачення… Помітити, що передані своїй дитині ласощі
з’їдаються не лише нею, але збагнути неможливість щось виправити.
11.
Помітити, що створити
нову сім’ю не вдається, оскільки жінки не дуже хочуть мати справу з
аліментниками. Задовольнятися
нетривалими та безперспективними контактами з жінками, що готові давати секс в
обмін на їжу чи хмільні напої, маскуючи це все під нібито стосунки
«хлопець-дівчина», хоча вік вже за 30-ть і в такій парі давно вже не хлопець і
не дівчина.
12.
Похоронити батька, бо
чоловіки у матріархальних країнах живуть значно менше за жінок. Вислуховувати
від матері, що колишня жінка погано глядить за дитиною та не дає спілкуватися.
Слухати від колишньої жінки, що справжні мужчини чинять інакше, а від рідної
дитини, нацькованої колишньою жінкою, вислухати вимоги чогось матеріального –
модного телефону, путівки для неї з мамою на море чи ще чогось недешевого. При
цьому від колишньої жінки, від рідної матері, від дочки дізнатися, що інші колишні чоловіки, інші сини
та інші татусі роблять все інакше, що як не дерися, тобі до справжнього мужчини
– ніби пішки до Аргентини. І при цьому ніколи не дізнатися, ні від матері, ні
від інших жінок, що ти, мужик, є просто жертвою дебілізації та жіночих знущань,
яких ти зазнавав ще змалечку, ще у дитсадочку, коли тебе жінка сварила при
дівчатках, ще зі школи, коли тебе жінка ображала при дівчатах, а мати при тобі
говорила щось недобре на батька. І ти, щоб бути визнаним жінками справжнім, все
життя змарнував, догоджаючи їм. Проживеш ти гірше та значно менше, ніж твої
гнобительки, а діти не гордитимуться тобою, бо гордяться, зазвичай,
батьком-патріархом, а не батьком-рабом.
Славко Київський спеціально для Патріархального Києва
