Звісно, є винятки
з усяких правил. Ну звісно ж, кожна аналогія не є досконалою. Тож читаючи,
поменше критики, а побільше аналізу сьогодення.
Я маю одну далеку
знайому – пару років тому по роботі перетнулися.
Вона мешкає в одному з
невеликих міст Донбасу, мешкає з батьками, у них свій великий будинок, а ця
громадянка є єдиною дитиною у батьків.
Хоча дитиною її назвати можна дуже
умовно: цьому пустоцвітові (яка буйно квітне, а плоду не дає) вже 35 років.
І ось з цією
особою ми довго не спілкувалися, і знову нещодавно поговорили. Вона вела
телефонну розмову зі мною, сидячи у бібліотеці, що на другому поверсі їхнього
власного будинку. У їхній сімейній читальні є раритетні книги, загальна
кількість літературних шедеврів становить понад 30 тисяч примірників.
Ми обговорювали
її життя – чому ніяк заміж не вийде. Виявляється, вона не збирається кудись
переходити жити, хоче, аби з’явився чоловік, який мешкатиме з нею,
слухатиметься її батьків та її особисто…
Щось мені
підказує, що вона ще років двісті почекає такого чоловіка.
Деяким породам
собак властиве те, що зветься мертвою хваткою (іще кажуть «залізна хватка») –
коли, ухопивши щось чи когось зубами, пес не може самостійно розтиснути щелепи.
Ось схожі манери у поведінці деяких молодих незаміжніх жінок часто
спостерігаються.
Наприклад,
закінчить красуня ВНЗ, отримає диплом. Потім починає намагатися влаштуватися на
роботу. Потім – заробити стаж, а деякі навіть хочуть кар’єру зробити. Мертвою
хваткою вчіплюючись у те, що не властиве жінці: активна діяльність за межами
дому.
Звісно, сім’ю
завести при такому ставленні дуже часто не вдається, а якщо і вдається, то, у
більшості, така сім’я розвалиться, бо ж немає у ній жінки, замість жінки є
особа жіночої статі, орієнтована на зовнішній світ.
А ви спитайте
якусь свою незаміжню знайому, від чого вона не змогла б відмовитися заради
заміжжя. І побачите, чи схожа вона на бульдога чимось, принаймні, наявністю
мертвої хватки.
Славко Київський
для Патріархального Києва
