Жінки люблять асоціювати себе з кішками, часто згадують
«кішку, яка гуляє сама по собі» і з діловим виглядом міркують про незалежність,
особливо тепер, коли це так модно.
Парадокс в тому, що в англійському оригіналі казки Кіплінга
згадується зовсім не кішка, а кіт. Кіт, який гуляв сам по собі. І це – набагато
правдивіше, тому що по натурі саме ми, чоловіки, – незалежні, як коти. Саме ми –
волоцюги, ми воліємо дому відкриті простору, ми не любимо підкорятися і
ненавидимо контроль, ми полігамні, нерозумні та незбагненні, нам завжди
потрібні нові дахи, нові бійки і нові кицьки.
Жінку ж тут
доречніше порівняти з собачкою: вона залежна, привязчива, любить будинок, їй
потрібен господар і повелитель, будучи нічиєї, вона страждає, і, звичайно,
більшість з них – дуже вірні істоти. Принаймні, поки господар дбає про
неї, любить її і дає любити себе, вона від нього нікуди не дінеться: повна
миска і тепла буда їй завжди будуть дорожче ефемерної нічний свободи.
(уривок з книги «Жєнщіна.
Ґдє у нєйо кнопка», автор Віс Віталіс)
