Приблизно 20
років тому я виходив з читальні (яка чомусь зветься паршивим словом «бібліотека»)
на Куренівці. Біля вхідних дверей стояла старенька працівниця читального залу
та розмовляла з такою ж старою подругою. Судячи з зовнішності, ця бабця могла зватися
Сарою або Євою, а по-батькові вона, ймовірно, була Абрамівна чи Соломонівна.
І ось ця стара
хранителька книжок каже до співрозмовниці:
- На нас пака што нікто нападать нє сабіраєтса, распустіть армію і дать дєньгі пінсіанєрам.
Зараз маємо таку
ситуацію: сусідня держава, яка завжди була ворожою до України, прикриваючись
гаслами про братерство, вдерлася до українського півострову Крим та загарбала землю,
майно, ресурси…
Усі попередні
керівництва України не зміцнювали армію, а Янукович відверто призначав на
керівні посади громадян ворожої держави, нашвидкуруч роблячи їм відповідні
документи.
Та вражає інше. А
саме – ставлення суспільства до розкрадання Збройних сил. Коли прапорщик крав
акумулятор з військової частини, до цього ставилися спокійно. Коли зливали
пальне з військової техніки командири частин, це теж не вважалося тяжким
злочином. Військовики не мали відповідної підготовки – просто визнавався факт,
що армія має слабку боєздатність.
Хтось сподівався
на допомогу інших держав, якщо «щось станеться». Забули, напевне, що посли цих
держав промовчали про голодомор, що ці «інші держави» відверто надурили
Україну: за закриття Чорнобиля нічого не виплачено; за відмову від ядерної
зброї нічого не виплачено; острів Зміїний у судах інші держави відібрали;
частину землі з виходом до моря Україна віддала Молдові, та вже й порт побудувала,
а обіцяну частину території і досі не приєднала до України…
Сайт «Патріархальний
Київ» вже писав про ситуацію, що трапилася під час Другої світової: коли війська гітлерівців були біля Москви і була реальна небезпека загарбання міста, деякі тамтешні «дєвушкі» вишикувалися у чергу до перукарів, щоб причепуритися до зустрічі з ворогом, бажаючи сподобатися окупантам.
Поведінка тих,
хто має владу в нинішній Україні, подібна до вчинку отих «дєвушєк». Також на
сайті вже йшлося про різницю між світобаченням матріархальним та
патріархальним. Нагадаємо: при матріархаті є два життєвих стани: війна та мир.
При патріархаті є теж два життєвих стани: війна та підготовка до війни.
Для довідки: військовий
бюджет України є майже удвічі меншим за азербайджанський.
Ось і робіть
висновки. А також не забуваймо: на політичну сцену повертається ТЮлька – коханка
Нестора Ш. Тому готуймося до найгірших сценаріїв, нас знову намагатимуться
одурити та зрадити.
Славко Київський
для Патріархального Києва
