Напевне, вам
доводилося чути при розмовах з різними феміністками та пройдисвітами, що зараз,
мовляв, такий час. Вони кажуть, оце такий тепер час, що жінка займається
наукою, працює, мало народжує чи взагалі не народжує, хоче усіляких розваг,
надмірну розкіш тощо.
Цікаво, чим їх
вабить цей час? Чому вони не кажуть: «тепер такий час, в ньому багато злого,
тож ми все змінимо на правильне»?
Пропоную разом
подумати, який же зараз час. Ось його помітні ознаки, пишу лише про деякі.
Ми живемо у часи
гей-парадів. Тут, на гетьманських землях, офіційно зареєстровані організації
різних істот, які пропагують збочення та розпусту.
Уявіть собі, щоб це було
раніше! Без сумніву, і Тарас Шевченко, і Іван Франко виступили б проти такого
паскудства. А ось Микола Міхновський, звичайно ж, розігнав би ходу негідників,
і щось мені підказує, що при цьому до полону не брав би.
Слово «врожай»
походить від слова «родити». Земля при хорошому насінні добре РОДить. Що
зробити, щоб город не родив? Наприклад, обкласти його гранітом чи асфальтувати,
полити хлоркою чи кислотою. Чому жінка не бажає родити? Чи не обклали її
свідомість гранітами науки і асфальтами кар’єри, чи не полили хлоркою
бездітності чи кислотою абортів? Сьогодення таке: абортів робиться більше, ніж
відбувається пологів. І нерідко на аборт йдуть молоді та незаміжні жінки,
школярки та студентки. Вагітніли вони від мужчин, які їм не є чоловіками.
«О, часи, о,
звичаї!» Так говорив римлянин
Цицерон. Він же написав трактат «Про природу богів», там йшлося і про богиню
Венеру. Можемо лише здогадуватися, що сказав би мудрець Цицерон, якби побував у
гуртожитках українських мед- чи пед- навчальних закладів або у нічних клубах. А
ім’я згаданої давньоримським мудрецем Венери дало назву цілій групі захворювань
– венеричні. І на венеричні захворювання нерідко хворіють дуже молоді люди, в
тім числі – школярки та студентки.
Така наша
сучасність і така мораль, що стає звичаєм.
Слово
«сучасність» в мене асоціюється з Товариством «Просвіта». Років з п’ятнадцять
тому ми приходили до Київської «Молодої Просвіти» на Музейному провулку. І там
було характерним два явища. Газета «Слово Просвіти», яка нагадувала некролог на
багатьох сторінках, її ніхто з нас не читав, але вона регулярно надходила до
туалету на другому поверсі: щойно з’являвся свіжий номер – і стосик
газети-некрологу займав своє місце у вбиральні. І ще у кімнаті, де ми були,
лежав великий стос журналу «Сучасність». Його видавали за фінансування якогось
чужоземного фонду і писали там про зайві для здорового суспільства речі:
свободу висловлювань, демократію тощо. Між собою ми називали той журнал «Суча
ясність».
Коли йдеться про
сучасність, то так і хочеться сказати «суча ясність». Ну а як ще назвати часи,
коли мужчини живуть (в Україні) на 12 років менше (за статистикою), а пенсійний
вік у них настає на 5 років пізніше? Не кажу про неповагу. Звісно, є багато
жінок, які заслуговують на повагу. І є мужчини, яких слід зневажати. Та якщо
спиратися на здоровий глузд, то при меншій тривалості життя мужчин було б
логічно і настання пенсійного віку для них зменшити. Хоча, запропонувавши таке
жінкам, ви, ймовірно, отримаєте звинувачення самих мужчин: самі винні у своїй
недовговічності.
Чим ще характерний наш час? Ось ще у 2006 році «Високий замок» писав: «Викладачі беруть і грошима, і продуктами, і навіть…комунальними послугами». А ще сексом з деяких студенток.
Ну не з усіх,
звісно, не з усіх беруть сексом: є ж і не надто спокусливі студентки. Ми живемо
у епоху куплених дипломів.
Власне, а чого ж
ви хотіли? За часів президентства Кучми було проведено опитування серед
київських школярок, дізнавалися, ким ці дівчатка хотіли б бути у дорослому
віці. Третина(!!!) з них відповіли «валютними повіями». А це ж нинішні жінки,
народжені у 80-ті роки минулого століття.
Про величезний
відсоток тих жінок, які займалися та займаються проституцією вже йшлося у
матеріалі «Матріархальна Україна – країна європейського секс-туризму?»
Повторювати нема
потреби, просто зазначу, що це теж одна з ознак часу – величезна кількість
повій.
Наркоманія та
алкоголізм в Україні набули катастрофічних масштабів. Статистику не наводжу,
просто жахає вона. І це теж ознака наших днів.
Ось уявіть,
наркоман сказав би: «Ну такий час, через те я нарколига, час у всьому винен».
Дивно виглядає, чи не так? Чому ж вас не дивує повія чоловічої статі чи міністр
жіночої статі? Чому ви погоджуєтеся, коли всю провину за неправильну поведінку
покладають на час, а не визнають себе винними?
У часи
різноманітних військових окупацій були люди, котрі боролися проти зайд, а були
ті, хто йшов до окупаційних адміністрацій поліцаями. Якщо вже розбиратися
докладно, то поліцай, що прислужував чужинцеві, діяв відповідно до вимог часу.
У мирний час він міг бути колгоспником. То що, виправдаємо його??? Він же діяв
відповідно до часу, час винен, а не зрадник, так?
Насправді, варто
діяти не догоджуючи стереотипам, що їх накладає час. Так, взимку ми вдягаємо
теплий одяг та носимо зимове взуття. В цих моментах слід бути узгодженими з
часом. Та нехай жоден час не зробить з жінки шльондру, не штовхне її головувати
у сім’ї чи верховодити чоловіком.
Сучасність наша, вона має стати етапом
повернення до здорової патріархальної родини та патріархального суспільства, а
не сучою ясністю.
Славко Київський
для Патріархального Києва
