У тридев’ятому
королівстві, що заховалося за кущами та лісочком по дорозі до Крижополя, жила
красна дівиця.
В неї була золота дірочка високої проби, в тім плані, що
спробувати хотіли усі, а давалася та дірочка лише тим, хто високо оцінений
дівицею.
Коли молодиці
виповнилося 17-ть, вона вирішила знайти королевича, бо стипендії у
Закрижопинському педучилищі вистачало лише на танці у нічному клубі та на
тампакси.
- Мужчина
зобов’язаний розв’язати всі проблеми дівчини, - заявила вона місцевому Миколі.
І той пішов від неї, обматюкавши.
Рустам, який мав
два кіоски з шаурмою, продавав коноплю дрібними партіями, красиво поводився і
вселяв надію, що золоту дірочку вдасться прилаштувати на довго та комфортно.
Він усім своїм багаточисельним родичам та знайомим представляв нашу королівну,
як свою кохану дівчину, як найкращу у світі людину.
Та за кілька
місяців він утік, позичивши гроші у співвітчизників, і вони тиждень
тримали у себе королівну, весь час безбожно розтягаючи золоту дірочку. Від
такого нецільового використання, від несправедливого розношування, її власниця
ледь не збожеволіла. Але місцеві хлопаки, зібравшись великою командою, вчинили
погроми на ринку та у будинках, орендованих співвітчизниками Рустама, ті,
кваплячись, тікали, лишивши її та інших дірочок напризволяще. Хоча мстилися за неякісну горілку та наркотик, це обосередковано воятувало дірочку.
Закрижопинська
королівна поплакалася, сказала, що не знала, що її одурили, взяли шантажем та
силою, що вона такого не хотіла – і знову опинилася у статусі самотньої
красуні, що перебуває у пошуку королевича. Але постійно обурювалася, що
королевичів немає, а звичайним мужчинам від неї лише одного треба.
Потім був в неї
бабораб Максимко, він теж вчивсь у місцевому педучилищі, купив їй, взявши на
себе кредит, модний телефон. Та королівні було якось незугарно, що її дірочку
юзає якийсь студент-ботанік. І вона пішла він Максимка, свій кредит він ще рік
виплачуватиме, але вона винною не почувалася, бо «яжєдєвушка».
З подругами,
обговорюючи невдачі у пошуках королевича, власниця золотої дірочки бідкалася,
що усі навколо злидарі та голодранці, фотографувала себе модним телефоном у
дзеркалі, викладала фотки у соціальних мережах, щоб усі бачили, що вона є
самодостатньою особистістю, бо має модний телефон.
У соціальній
мережі з нею познайомився Тимур, смуглявий та мускулястий, веселий та
оптимістичний. Він був схожим на справжнього королевича, тому наша королівна
швиденько поїхала до нього на зустріч – він мешкав в обласному центрі. Вона
закохалася одразу, тому швиденько дала йому поюзати золоту дірочку,
сфотографувалася модним телефоном з ним та розмістила фотки на своїй сторінці.
Коли їй писали,
що вона шльондра, відповідала, що таке можуть говорити лише ті, в кого
маленький качан, що авторам коментарів дівчата не дають, через це вони таке
пишуть…
Перебіг вагітності
був нормальним, Тимур запрошував до себе дірочку на вихідні. Щоправда, грошей
не давав, але обіцяв, бо він, з його слів, з дуже заможного роду, а в їхньому
роду цінуються не дівчатка, а матері, тож коли дірочка стане матір’ю його
дитини, то житиме у раю.
Час потрохи
спливав, Тимур закінчив навчання та, нічого не сказавши, поїхав до свого
далекого королівства. А золота дірочка лишилася сама, народила дитину, зовсім
не схожу на місцевих дітей. «А яка різниця, якою нації людина!» — з
докором і роблячи вигляд, ніби не розуміє, розпиналася золота дірочка.
Вона продовжувала
пошуки королевича, звинувачуючи тих, хто не хотів її мати більше двох ночей, що
вони безвідповідальні, слабаки, бо бояться взяти на себе відповідальність за
дитину. Постійно фотографувалася, показуючи, що форми від пологів не втрачені,
підписувалася «Я Богиня». А коли їй писали, що вона «не Богиня, а вагіна»,
звинувачувала, що коментатори не поважають жінок, її подруги, теж дірочки,
відповідали злісним коментаторам «вонажмати»…
Але пошуки королевича
закінчилися нічим. І тоді золота дірочка вирішила погодитися зустрічатися з
місцевим Трохимом, запросила, пригостила, дала.
Але вранці Трохим сказав: «ти
не сподівайся ні на що, тебе ж не трахав хіба що мертвий», та й пішов собі.
У спину вона йому
кричала, що не давалка, не шалава, спала лише з тими, кого кохала, яка різниця,
хто з ким спить, головне, хто у жінки останній, а не перший, ти невдаха і алканавт…
На своїй сторінці
вона писала, що мужчини виздихали, наче мамонти, між тим кричала на чорнявенького
синочка, якого сахалися місцеві діточки. І зробила висновок, що нормальних
мужчин вже немає, що її глибокий внутрішній світ нікого не цікавить, а широкий
світогляд та високі життєві ідеали зараз не популярні.
Згодом вона піде
працювати до Закрижопинської школи, і тут отримають від неї усі – і хлопчики з
тих сімей, де мати не була прошмандовкою, а народила від свого чоловіка, і ті
дітки, які не сприйматимуть нагуляних від чужинців байстрюків, і ті, хто посміє
не поважати її, оскільки вона ж має золоту дірочку, а всякі жіноненависники
вигадують різні дурощі про мораль.
Почекайте, наша
золота дірочка ще навчить вас та ваших дітей поважати жінок!
Славко Київський
для Патріархального Києва
